Адбываецца на шашыМінск-Брэст .
— Привет, батя! Садись!
— Дзень добры! Дзякуй, што падабралі.
— О! Белорус?
— Беларус.
— А я, батя, из Москвы. Еду вот в Польшу на пару дней по делам. Хотя мне тут у вас больше нравится. Аккуратно, чисто как в Европе, и красиво, как у нас. Да и народ мы, по существу, один. Друг друга всегда поймем без переводчика. Не то, что поляки… (Пасля паўзы) Ну как тут, вообще, дела у вас?
— Блага.
— Вот! У нас наоборот — плохо. А у вас — благо!.. Да, я тоже слышал, что хорошо! Посмотришь вокруг —
— Свабоды няма, заробкі малыя.
— Ну, не знаю… Что белорусу
— Хэ, ну пыталі ўжо нас тры разы — «рэфэрэндум» называецца…
— Это ж надо! Три раза народ пытали — называется «референдум»!.. А
— Грошы даюць.
— И у вас тут что, все за гроши работают? Странные вы люди… Ну так что, братан, домой спешишь?
— Так, спяшаюся. Жонка, дзеці, спяць ужо, пэўна, у ложках.
— В ложках — это что, они такие миниатюрные, что в ложке спать могут? Или это жена допоздна работает на кухне, что там в этих ложках, вилках засыпает?
— Не, я ж кажу «ў ложках», а ня «ў лыжках». Хіба ж магчыма заснуць у лыжках?
— Да, в лыжках — никак. Это в коньках ещё
— Спяшаюся, бо позна. Паглядзі якая гадзіна…
— Кто гадина, жена?
— Не, жонка добрая, толькі калі спазнюся, сварыцца можа…
— В смысле, — свариться?…
— У сэнсе, што… О, пачакай, тут ужо мне і выходзіць. Ну, дзякуй, я пайшоў! Мне яшчэ сёньня люстра пад столлю павесіць трэба»…
— (Наўздагон, разгублена): Эй, батя, а зачем тебе
— (Здалёк, у адказ): Ды мне яшчэ і дыван да сцяны трэба прыбіць!..