17.07.2006 / 22:27

Вячаслаў Сіўчык: Калі мяне арыштуюць, не хачу, каб называлі «ахвярай рэжыму»

Вiдомий білоруський політик, один з ініціаторів поруйнованого білоруського Майдану, збирається повернутися з Києва на батьківщину. У Мінську його вже чекають десять діб за гратами, але він усе одно поїде.

Вiдомий білоруський політик, один з ініціаторів поруйнованого білоруського Майдану, збирається повернутися з Києва на батьківщину. У Мінську його вже чекають десять діб за гратами, але він усе одно поїде.

В'ячеслав Сивчик є одним із натхненників «білоруського Майдану». Його викрадали спецслужби з наметового табору, він кілька разів пережив імітацію розстрілу, коли навпроти стояли люди в чорних масках зi «стволами», після березневої акції опозиції він, по-звірячому побитий, потрапив до лікарні й тільки за допомогою соратників уникнув арешту при виписці. Ось уже три місяці, як він перебуває в Києві. Каже: це не еміграція, я повернуся, не хочу бути Позняком. Повернутися на батьківщину Сивчик збирається 16 липня, хоча добре розуміє, що в Мінську його чекає вирок суду (заочний) і, відповідно, 10 діб арешту за організацію наметового містечка після президентських виборів. Білоруський демократичний табір ображений на Сивчика за його слова, сказані в ефірі Радіо «Свобода»: «Опозиція здала площу Калиновського (так учасники акції протесту перейменували Жовтневу площу, центр опору. — Ред.)».

— В'ячеславе, чому ви звинувачуєте білоруських демократів у тому, що вони здали площу Калиновського? Чи не вносять ваші слова розкол у й без того нестрункі ряди опозиції?

— Білоруська політична опозиція могла б не тільки приєднатися, а й очолити народний протест. Цього не відбулося. Альтернативні Лукашенку кандидати в президенти щиро не знали, що робити, коли виборчий «фарс» закінчиться. Вони більш-менш нормально поводилися впродовж доби по виборах, та й то продемонстрували повну відсутність будь-яких претензій на лідерство, тому що і не думали брати на себе відповідальність за народний протест. Коли вони почали згортати наметове містечко, це не було випадковістю (як і згода з цим частини підлеглого мені активу табору) — це була політична позиція офіційної лукашенківської опозиції...

— Чому ви називаєте опозицію «лукашенківською»?

— Тому що ця опозиція булa сформована лукашенківським гебiстським режимом за допомогою репресій, контролю фінансових потоків, агентури тощо. Між іншим, виключення з опозиційних партій — теж явище системне. Я не проти опозиції, не проти будь-кого з її лідерів, я готовий підтримати будь-яку реальну протестну пропозицію. Але я не згоден підтримувати збір підписів про відкликання депутатів (не для того їх обирали) або іншу імітацію бурхливої діяльності. Кардинально змінити ситуацію в нашій країні може тільки децентралізоване сильне підпілля, опір режимові. Цей опір може грунтуватися тільки на білоруській національній ідеї. Тому одна з політичних задач — це перетворення лукашенківської політичної опозиції в білоруську опозицію. Щоб це були не люди «без Родины и флага», а серйозні діячі, що мають честь стояти під правдивим білим-червоно-білим прапором нашого народу. Щоб це були не блазні, які пишуь чолобитні Путіну, а представники інтересів білоруського народу. І тоді продовження площі Калиновського мусить бути.

— Ви заявили про повернення. Але вдома вам заочно присудили 10 діб арешту і, як ви розумієте, десятьма днями арешт може й не обмежитися. Зенон Позняк 10 років тому у схожій ситуації вирішив на батьківщину не повертатися...

— Я ніколи в житті не порушував законів, хоча був серед перших політв'язнів лукашенківського режиму. Єдине, чого б у разі арешту хотілося, — щоб мене не називали «жертвою режиму». Посадять — буду сидіти. Буду сидіти за Білорусь, за свій народ. А рішення не емігрувати я прийняв свідомо ще в 1996 році. Водночас не хотів би, щоб мене протиставляли Позняку. Його політична еміграція — це надбання білоруської нації. От саме пам'ятаючи очі Позняка — те, як він дивився на білоруську делегацію, що поверталася з Варшави додому в 1998 році, — я переконався, що в кожного своя доля. Що стосується штучної проблеми «повернення Позняка», яку так любить обговорювати гебістська агентура, то ще в 1996 році я написав Зенону Станіславовичу листа (саме тоді його рішення просити політичний притулок уже було здійснене), де висловив своє розуміння цієї проблеми. Мені здається, що Зенон Позняк як білоруський лідер, як політик зобов'язаний бути в Мінську в момент, коли піднімуться білоруські маси. А робить він для Білорусі багато всі 10 років вимушеної еміграції.

— Ваш прогноз: що буде далі з учасниками білоруського Майдану?

— Режим буде й надалі давити білорусів, тому учасники площі Калиновского будуть потрапляти під кримінальні й адміністративні справи,їх виключатимуть з ВНЗ і звільнятимуть з роботи. Але сумніваюся, що буде відкрита кримінальна справа щодо факту організації спротиву на самій площі Калиновского. Хоча зараз імовірність кримінальної справи стосовно наметового містечка зростає, тому що зрадництво кількох людей із «наших» може призвести до спокуси добити Майдан через окрему кримінальну справу. Але точно знаю: я брехати не буду і мене не зламають.

— Хто і що зможе, нарешті, об'єднати білоруський народ? Ціни на газ? Загроза незалежності?

— От саме на площі Калиновского і народжувалася білоруська нація. Особливо вночі (а нам відключали світло) видно було, які беззахисні , але завзяті й мужні білоруси. Тільки осмислені дії можуть об'єднати нашу націю. Найближче тактичне завдання — боротьба проти планів інкорпорації Білорусі в Росію. Це можуть підтримати широкі маси. Цю роботу можна організовувати в будь-якій країні (у нас дуже багато білорусів, витиснутих в еміграцію).

— Знаю, що ви стали ініціатором збору підписів громадян різних країн проти участі лідерів країн «Великої вісімки» у петербурзькому саміті. Але з цього питання існує й інша позиція. Так, представники білоруської інтелігенції звернулися в посольства «сімки» із проханням розглянути на саміті так зване білоруське питання — про демократизацію країни і невтручання Росії в її справи. Лист інтелігенції підписали також політики —Шушкевич, Лебедько. Ви не приймаєте цю ідею?

— У політиці не можна помилятися нe тільки з формулюваннями, але навіть з комами в документах. «Благими намірами» дорога в пекло (у нашому випадку — у Російську імперію) вимощена. Ну порушить «Велика вісімка» це питання, Путін навіть погодиться нa «демократичні вибори в місцеві ради» (разом з референдумом) — ото і все, нічого насправді не зміниться.

— В'ячеславе, ви багато говорите про референдум на тему входження Білорусі до складу РФ. Ви що, вважаєте, що такий референдум буде призначено?

— Якщо ми здатні будемо повстати —то ні. І це стане великим щастям особисто для мене. Тому що вже довгі три роки Володимир Путін з гебістською методичністю повторює про шість білоруських губерній. І всі мовчать, тому що бояться Луб'янки. І це дуже небезпечно. Сподіваюся, що ми вистоїмо, і Білорусь буде нормальною незалежною європейською країною. Тому що білоруський народ заслуговує кращої долі за ту, що має зараз. Але для змін потрібно обов'язково відбитися від об'єднання з Росією. Головне тепер — жадати від семи провідних демократичних країн світу тільки одного: НІ — другому Мюнхену. Тому що всім зацікавленим особам зрозуміло: якби не так звана союзна держава, не підтримка Кремля, ніякого Лукашенка в нас не було б ці десять років, i в нас не зникали б і раптово не вмирали лідери опозиції, не було б політв'язнів, сотні тисяч політемігрантів.

Тетяна СНІТКО, Україна Молода

Каб пакінуць каментар, калі ласка, актывуйце JavaScript у наладах свайго браўзеру