До білоруської революції лишається два дні. Мінський Майдан розпочнеться з президентської ковзанки.
Кататися на ковзанах – улюблена справа місцевого президента, який регулярно виграє конкурси на льоду і сам себе нагороджує. Жовтнева (Кастричніцька) площа, де має розпочатись мінський Майдан відразу після закінчення голосування на виборах нового глави Білорусі (19 березня о 20.00), подібно до нашого майдану Незалежності під час акції «Україна без Кучми», вже перекрита. Тут, незважаючи на плюсову погоду, досі залита ковзанка.
Тим часом підготовка до білоруської «кольорової» революції набирає обертів. В інтернет-форумах та чатах відбувається перелом – усе більше людей починає ідентифікувати себе з опозицією. Кандидат від об’єднаної опозиції Мілінкевич збирає на реальних мітингах дедалі більше людей. Наприклад, на одному з останніх – у південно-східному Гомелі, «білоруському Донецьку», – було шість тисяч громадян, і це попри репресії та загрозу потрапити за грати просто за участь у зустрічі з супротивником Лукашенка.
Саме за це та за вигукування гасла «Бєларусь в Європу» і відбувають термін ув’язнення активісти ВМГО «Студентське братство». Лжесвідок з числа ОМОНівців у суді, коли українці отримали по 10 діб, витлумачив гасло за європейську інтеграцію Білорусі як антидержавне, бо суперечить політиці Лукашенка.
Білорусам, яких затримали одночасно з нашими «братчиками», замість арештів присуджували штрафи. Втім затриманих білоруських активістів теж достатньо, щоб продемонструвати: режим боїться свого народу не на жарт.
Бiля «спецприйомника-розподільника» – група з друзів і родичів новітніх політв’язнів. Чекаючи своєї черги для передачі, познайомився з пані Тетяною – місцевою українкою, яка очолює штаб Мілінкевича в Партизанському районi Мінська. Вона принесла передачу для свого сина, який сидить за організацію українсько-білоруського культурного товариства.
Кожна людина, що в черзі, – то окрема доля, окрема сторінка з літопису паніки нинішнього режиму. Усіх затримано за абсурдними обвинуваченнями, на основі свідчень лжесвідків. Типова історія: троє активістів стояли на зупинці автобуса. Під’їхав новітній аналог «чорного ворона», всіх запхали до авто і відвезли до суду з обвинуваченням у дрібному хуліганстві. За останню добу заарештовано й відправлено до тюрем більше нiж 30 довірених осіб та працівників штабу Мілінкевича. У середу ввечері був затриманий і керівник центрального опозиційного виконкому Анатолій Лебедько – за зберігання 50 тисяч листівок «антидержавного» змісту. Пізніше його відпустили з міліції.
Водночас диктатура сама дає прогалини і на день виборів може «послизнутися». У правоохоронних органах з’являються люди, які повідомляють опозиціонерам, де стоять «жучки» в їхніх офісах, розкривають плани протидії мінському Майдану. Мені самому також довелося прочитати один такий емейл.
* * *
Є в опозиції й оргпроблеми: на акціях у Білорусі менше дисципліни, ніж це було в Україні. Доходить до смішного, що може обернутися черговими арештами: скажімо, звичайні білоруські студенти – активісти опозиції – самі починають кидати сніжки в учасників суміжного пролукашенківського мітингу. Вони роблять те, за що в нас у Києві відразу б обізвали провокатором і вигнали з числа демонстрантів, а може, й заламали руки інші учасники антикучмівського мітингу. При цьому, зазвичай, цих білорусів нам вдавалося переконати розтоптати всі заготовлені сніжки.
Був ще один прикол. Приїздила чергова групи активістів «Студентського братства», і я попросив керівника однієї з основних молодіжних організацій організувати їхню зустріч на вокзалі та привести за адресою нашої мінської «явочної квартири». Водночас сам пішов перевірити, чи не затримають наших людей при виході з вагону, став окремо. Ось уже скоро має прибути поїзд. На пероні з’являється молодий хлопець у берцах, обвішаний значками із забороненою символікою (за яку садять!). Він, як потім виявилося, один із координаторів вуличних акцій своєї організації, голосно питає по-білоруськи: «Чи тут прибуває поїзд зі Львова?». Один із наших «братчиків» з «альтернативної групи зустрічі» відкликає його убiк, змушує зняти символіку і перейти на російську мову. Прибуває поїзд, і з різних вагонів ми успішно зустрічаємо «законспірованих братчиків», які примудрилися провезти не лише значну кількість біло-червоних прапорів, а й чотири вудки для держаків, що розкладаються на шість метрів...
А що вражає, так це щирість білорусів, відсутність страху перед можливими арештами й віра в здійсненність мінського Майдану.
Олег ЯЦЕНКО, голова «Студентського братства», спеціально для «УМ» із Мінська.
